WKF. KARATE CLUB SHOGUN - LVIV - UKRAINE SIN-SYOBU

Що таке Кікбоксинг?

Кікбоксинг (від англ. «kick» – бити ногою та «boxing» – бокс), вид спорту на основі східних єдиноборств: карате, тхеквондо, муай-тай (тайського боксу), ушу та англійського боксу . За правилами класичного кікбоксингу, бій ведеться на повний контакт всіх рівнях, тобто. удари наносяться на повну силу в голову і корпус як руками, так і ногами.

Найбільш ефективні удари ногами, запозичені зі східних єдиноборств, у поєднанні з боксерською технікою рук роблять кікбоксинг збалансованою та універсальною системою. Боксерські навички, пов'язані з роботою в голову, та можливість атакувати супротивника з дальньої та середньої дистанції дозволяють кікбоксерам успішно протистояти представникам будь-яких єдиноборств, які практикують ударну техніку. Специфіка боїв на повний контакт вимагає від спортсмена особливої фізичної та психологічної підготовки.

    Історична довідка. Ідея повноконтактних поєдинків сама по собі не нова. Наприклад, у Франції існує споріднене кікбоксинг спортивне єдиноборство - сават, або французький бокс. Але, на відміну від кікбоксингу, французький бокс не має такої популярності у світі, хоч він і відомий за межами Франції.

    Родиною кікбоксингу є США. Там наприкінці 1960-х – на початку 1970-х років почали проводитися бої в повний контакт. Приблизно тоді з'явився і сам термін «кікбоксинг» (його винахід приписується багаторазовому чемпіону світу з кікбоксингу Чаку Норрісу). До моменту зародження кікбоксингу в Америці існувало досить багато шкіл та стилів східних єдиноборств: карате, таеквондо, ушу та ін. представники різних бойових мистецтв.

    Ці змагання отримали назву «Ол стайл карате», або «Фул контакт карате». (У даному випадку слово «карате» використовувалося як загальне поняття, що означає всі східні єдиноборства. Багато відомих майстрів кікбоксингу розпочинали спортивну кар'єру в інших бойових мистецтвах: Чак Норріс – у корейських єдиноборствах, Дон «Дракон» Уілсон – у ушу тощо. ) Вперше офіційні змагання з "Фул контакт карате" (у чотирьох вагових категоріях) пройшли у вересні 1974. Переможцями стали: мексиканець І.Дуенас та американці Дж.Луїс, Дж.Сміт і Б.Уолес на прізвисько "Супернога". З цього моменту подібні змагання почали проводити регулярно: спочатку в США, а потім і в інших країнах.

Популяризації кікбоксингу у всьому світі багато в чому сприяли голлівудські фільми за участю колишніх кікбоксерів: таких, як Чак Норріс, Бенні Уркідес на прізвисько «Реактивний», Дон «Дракон» Вілсон та ін. основних напрямів: лайт-контакт (легкий контакт), семи-контакт (середній контакт), фул-контакт (повний контакт), бої за правилами, що допускають лоукік (круговий удар гомілки по стегнах), тай-кікбоксинг, а також недавно так звані сольні композиції (заздалегідь підготовлені комбінації ударів і прийомів, що виконуються під музику та нагадують ката в караті) та аеробіка на базі кікбоксингу.

До найближчих планів організацій аматорського кікбоксингу входить вступ до Міжнародного Олімпійського комітету та отримання статусу олімпійського виду спорту. Правила та змагання. Спочатку правил кікбоксингу як таких не існувало. Дозволені були будь-які удари руками та ногами, підсічки, підніжки, захвати та кидки. Не існувало також і поділу на вагові категорії. Поступово з розвитком кікбоксингу сформувалися чіткі правила, за якими було заборонено кидки, захоплення, а також удари ліктями та колінами. Було введено так зване «Правило 8 ударів» (нині – «Правило 6 ударів»), яким спортсмен повинен протягом одного раунду завдати не менше восьми (шості) ударів ногами.

Поява цього правила пов'язана з тим, що багато боксерів, перейшовши в кікбоксинг, зовсім не працювали ногами, що, на думку організаторів змагань, суперечило суті нового виду спорту і значно знижувало його видовищність. У сучасному кікбоксингу запроваджено вагові категорії: від надлегкої до суперважкої. В даний час змагання з кікбоксингу проводять кілька організацій, у тому числі й основоположник подібних заходів – Міжнародна федерація професійного карате (ВПКО), створена у 1968. Згодом у кікбоксингу стався поділ на аматорів та професіоналів. Діяльність професіоналів регламентується такими організаціями, як ПКА (Асоціація професійного карате) та ВКА (Всесвітня асоціація карате).

Найбільша з кікбоксерських організацій - ВАКО (Всесвітня асоціація кікбоксерських організацій). Нині у ній складаються організації-представники із 89 країн. ВАКО займається проведенням змагань серед любителів, так і серед професіоналів. Чемпіонати світу серед любителів проводяться раз на два роки, як і чемпіонати Європи. В обох випадках чемпіон визначається за олімпійською системою. Змагання кікбоксерів-професіоналів відбуваються за довільною «хронологічною схемою», системою рейтингів, прийнятою також у професійному боксі. Спортсмен має провести кілька рейтингових боїв. Залежно від кількості проведених поєдинків та здобутих перемог він здобуває відповідний рейтинг. Боєць, який набрав високий рейтинг, оголошується претендентом на звання чемпіона світу у своїй ваговій категорії (за версією організації, яка проводить чемпіонат). Потім проводиться бій між претендентом та чинним чемпіоном. У разі перемоги претендента він оголошується новим чемпіоном світу.

Для кікбоксингу розроблено спеціальне екіпірування: рукавички на руки, щитки на гомілки, протектори на ступні (фути), шолом, капи, а для кікбоксерів-дівчат також спеціальні протектори на груди. (Використані в кікбоксингу рукавички спочатку являли собою шкіряні накладки, що залишали вільними пальці рук спортсмена, що дозволяло проводити захоплення та кидки, але з введенням відповідної заборони стали використовуватися стандартні боксерські рукавички.) У аматорському кікбоксингу використання захисних засобів. У поєдинках кікбоксерів-професіоналів обов'язкові лише рукавички, пахвинні раковини та капи. Вони принципово не користуються шоломами, а захист для ніг використовується за взаємною домовленістю учасників поєдинку. Поєдинки з кікбоксингу відбуваються на боксерському рингу.